Понедельник, 23.05.2022, 08:29
Сорочан Виталий - человек и фотограф

Меню сайта

Наш опрос

Нравятся Вам ч/б фото?
Всего ответов: 169
Главная » Статьи » Просто статьи

Про зв’язаний зв’язок і не тільки
Немало березівчан, чи корінних, чи тих, хто народився далеко від Березівки, вважають себе патріотами свого містечка і не раз у розмовах та спорах зі знайомими та випадковими співрозмовниками доводять, часто досить емоційно, що наша Березівка — це майже рай на землі, це місце, де можна вельми комфортно жити. І, що вражає, деякі вірять. Невідомо, чи сповна, але погоджуються. І дійсно: прекрасна транспортна розв’язка (залізниця та автошляхи), чудове географічне розташування (ми практично не знаємо, що таке повені, землетруси тощо), трудящі, талановиті люди. Та давайте задамо собі питання: а чи щирі ми у своїх висловлюваннях? Спробуймо відійти від суб’єктивізму та більш-менш об’єктивно оцінити ситуацію.
Пройшла вже половина другої каденції нинішнього міського голови. Пригадаймо ті обіцянки, що буквально кричали на нас чи не з кожного стовпа, паркану, поштової скриньки. Мова про передвиборчі листівки тодішнього кандидата у мери Желіховського Ю. В. Пам’ятаєте, як нас завіряли, що Березівка стане благоустроєним, освітленим містом, з гладенькими дорогами, великою кількістю телеканалів та іншими благами цивілізації? А ще запам’яталося цитування слів, які вже давно стали народною мудрістю: ніде з такою силою не обманюють свій народ, як на війні, після риболовлі чи полювання та перед виборами.
Що ми, березівчани, в результаті маємо? А, як казав пан Кравчук, «маємо те, що маємо». Телевізійний рекламний ролик товариша Желіховського перед виборами-2006 був своєрідним звітом першої каденції. Замінено сантехніку у дитсадку №1, полагоджено водогін по вул. Леніна, покладено асфальт… Та невже виконання своїх обов’язків вже стало досягненням? Та й яке те виконання? Асфальт, покладений поверх пилу, сміття через рік-два пластами злазить з дороги. Ямкового ремонту часто вистачає до першого дощу. Зате Березівка вже може похвалитися атрибутом великого міста — штучними нерівностями дороги, або, як їх називають в народі, «лежачими поліцейськими». Невідомо, до чиєї світлої голови завітала така ідея, проте її виконання, як завжди, з розмахом, з порушенням всіх допустимих стандартів та правил. А які ж стандарти? Двома словами — висота не більше 15 см при ширині (тобто по руху транспорту) від 1,5 до 4 метрів. У місті Біла Церква давно вже випускаються такі гумово-сталеві конструкції. У нас же зробили жахливі валки з асфальту. Невідомо, скільки там пошкоджено автомобілів (свідоцтвом цьому є велика кількість подряпин на «поліцейських»), скільки нецензурних слів пролунало і ще буде лунати при проїзді. Це щодо форми. Тепер про місця, де вони встановлені. 
Перехрестя вулиць Пушкінської та Карла Маркса. Колись вулиця Карла Маркса була головною дорогою, про що свідчив відповідний знак перед перехрестям. З боку Пушкінської залишився знак «Уступи дорогу». От і виникає колізія: транспорт, що рухається з боку Приватбанку, знижує швидкість практично до нуля на «поліцейському» і, за відсутності знака «Головна дорога», повинен пропустити тих, що під’їхали справа. А у тих свої вимоги. От вам і пробка. 
Ще одне спірне місце. Штучна нерівність дороги біля магазину «Будівельник». Навіщо створювати перешкоди транспорту, що рухається на підйом? В суху погоду ще так-сяк, а як бути взимку, коли дорога вкрита снігом чи льодом? А з «верхнього» боку збирається вода, яка аж ніяк не сприяє довговічності асфальту.
Навесні цього року, коли ще стояли морози, терміново почали чергову реконструкцію водогону. Розрито вздовж дорожнє полотно по вул. Горького та в двох місцях по вул. Кірова впоперек. Шановна владо, а коли відновлювати будемо? Чи це вже на десятиріччя, як з газопроводом по вул. К. Маркса? На розі вулиць Горького та Тимірязєва вже, як кажуть, ні проїхати, ні пройти. Хіба у кошторисі ремонту нема рядка «відновлення дороги»? Скільки потрібно ще ДТП, аби сюди звернули увагу?
Цьогоріч кілька разів піднімалися «народні бунти» проти розширення мережі мобільного стільникового зв’язку. Апогеєм цього стало рішення міськради про заборону встановлення базових станцій на території міста. На перший погляд – турбота про населення, захист від електромагнітного опромінювання. Проте, якщо вивчити проблему, то таке рішення – чистої води популізм. 
Джерел електромагнітного випромінювання в кожній оселі немало. Починаючи від банальної електролампочки (так-так, вона теж «фонить», хоча і слабо) і закінчуючи телевізорами, комп’ютерами, мікрохвильовими печами та ін. Максимальна потужність передавача базової станції – до 10 Вт для діапазону 1800 МГц та до 20 Вт для діапазону 900 МГц. Потужність мобільного телефону – до 2 Вт. При цьому «мобілка» — ось вона — біля голови, а базова станція далеко. Для довідки: потужність телевізійних передавачів на Березівському телеретрансляторі — від 100 до 1000 Вт.
Для пересічного громадянина основні вимоги до зв’язку прості – стабільність роботи та доступні тарифи. Саме для забезпечення стабільності кожна компанія має свою стратегію розвитку. Давайте згадаємо 2003 рік. На телевізійній вежі введено в дію першу базову станцію «Київстару». Її параметри: частота 900 Мгц, потужність до 20 Вт, 124 канали зв’язку, радіус зони обслуговування 32-35 км. Район почав інтенсивно «мобілізуватися». Ємності першої бази вже не вистачало – почали з’являтися в селах району. Часто – з ініціативи саме жителів віддалених сіл. Ще й досі є села, в яких або зовсім немає проводового зв’язку, або всього кілька номерів. І для цих людей саме стільниковий зв’язок став можливістю і почути голос дитини-студента, і можливістю викликати ту ж саму «швидку».
З часом та єдина станція вже не змогла обслуговувати справді величезну кількість березівчан, що обрали для себе послуги «Київстару» — з’явилася ще одна станція біля ринку. Працюючи на частоті 1800 МГц, вона здатна забезпечити зв’язком на 374 каналах зону радіусом до 5 км – достатньо, аби «накрити» Березівку. 
Звичайно, і інші оператори стільникового зв’язку бажають розвивати свої мережі. І ось тут викликала здивування позиція міськради. Не вимагаючи від міста ніяких капіталовкладень – тільки узгодження документації, з метою підвищення якості зв’язку для нас же, була спроба встановити додаткову БС мережі МТС на території стадіону. І ось, коли вже готовий фундамент, коли почався монтаж вежі, виявляється, що не всі документи узгоджені. А як же було розпочато будівництво? Невже влада не помічала тієї будівельної бригади? Хіба не можна було порозумітися і використовувати вежу, наприклад, для освітлення того ж стадіону? Чи та плата за землю була б зайвою в міському бюджеті? Так би й назбирали на завершення будівництва спорткомплексу…
Деякі мешканці висловлюють припущення про небезпечне опромінювання. Хочеться їм нагадати, що встановлення будь-якого радіовипромінюючого пристрою – це купа узгоджень з санітарними, пожежними та іншими службами. Та й обладнання, що використовується, теж не підпільного виробництва. Зазвичай це продукція Motorola, Siemens, Ericsson та інших світових брендів. І перш ніж отримати допуск до використання в Україні, це обладнання проходить обов’язкову сертифікацію у різних профільних відомствах. 
Не раз озвучуються бажання: «хай ставлять десь там, подалі від нас». Такий підхід є більш небезпечним. Річ у тім, що по-перше, діаграма направленості антени є такою, що напруженість поля біля вежі є меншою, ніж на деякому віддаленні. По-друге, наш улюблений мобільний телефон сам регулює свою потужність. Коли базова станція далеко, то телефон автоматично піднімає потужність свого передавача. В результаті під час розмови підвищується напруженість поля, в якому знаходиться наша голова і прискорюється розряд батареї. Зв’язок тому і назвали стільниковим, бо його структура нагадує бджоляні стільники. Кому з бджолярів сподобається рамка з окремими, віддаленими одним від одного стільниками? Чи багато меду там? Саме велика щільність базових станцій (стільників) забезпечує стабільний зв’язок і на відкритому просторі, і в приміщеннях, і в підвалах. Рухомий зв’язок (чи стільникові телефони, чи радіостанції) приносить величезну користь у керуванні та координації дій в народному господарстві. Коли наявність зв’язку є останнім шансом на спасіння – ніхто не буде згадувати ні про напруженість поля, ні про потужність передавача. Головне – бути почутим. 
Діючі у нас GSM-мережі забезпечують зв’язок другого покоління (2G). З деякими інноваціями «дотягують» до 2,5-2,75G. Для порівняння – Південна Корея будує мережі вже четвертого та п’ятого поколінь (4G, 5G). А як же прагнення мера до цивілізації? Пройде ще небагато часу і в Березівці запрацює мережа U’tel (підрозділ національного оператора зв’язку «Укртелеком»). Використовуючи технологію UMTS/WCDMA, цей оператор надає послуги вже третього покоління. І що будемо робити з забороною будівництва нових телефонних станцій?
Історія з базовими станціями нагадує події 3-5-річної давнини, коли в Березівці почали масово з’являтися «тарілки» — антени супутникового телебачення. Тоді теж доводилося чути твердження, що вони заважають прийому ефірного телебачення. І що вразило, що такі заяви лунали з вуст людей, що мають диплом про вищу технічну освіту саме в галузі зв’язку та обіймають відповідні посади. Мабуть, наявність диплома і освіченість, професіоналізм – це дві великі різниці. Давайте замислимось: на навколоземній орбіті працює не менше 1000 штучних супутників Землі – телевізійні, військові, наукові, систем глобального позиціювання тощо. І всі вони постійно щось випромінюють. І навіть якщо забути про реактори атомних станцій, котрі здоров’я нам не додають, варто пам’ятати за найбільше джерело енергії – Сонце. Так, може, сесія міськради прийме рішення погасити світило?
Звичайно ж, це жарт. Не в силах ні міської ради, на обласної, ні Верховної позбавити нас світанків та заходів Сонця. А от обернути свої погляди на грішну землю – обов’язок народних слуг. Невже мобільний телефон завдає більше шкоди, ніж те стихійне сміттєзвалище, що виникло у самісінькому центрі міста, поруч із ринком, за парканом навколо колишнього рибного магазину – там же зібрана уся енциклопедія інфекційних хвороб! Та навіть у магазинах, обладнаних холодильниками, досить часто можна почути не дуже приємний запах зіпсованих м’ясних та рибних продуктів.
Чому автовласник, що справно сплачує дорожній збір, приречений їздити по розбитим, неосвітленим, брудним вулицям? Чому пішохід, пересуваючись містом, часто змушений за відсутності тротуарів іти проїжджою частиною, наражаючись на небезпеку, в багато разів більшу за мобільний телефон – небезпеку смертельну. Хіба не подолання цього стану – головний обов’язок міської влади? 
Кажуть, коли кухарка береться керувати державою, то необхідно або підняти кухарку до рівня держави, або державу опустити до рівня кухарки. Вихід очевидний. Проте краще, коли кухарка варить борщ, шляховики – будують шляхи, санітарні служби — стережуть наше здоров’я, а зв’язківці – забезпечують зв’язком. Лише займаючись кожен своєю справою ми зможемо гуртом реалізувати ті передвиборчі обіцянками, котрими нас «годують» кожних чотири роки.
P. S. Запрошуємо до дискусії на шпальтах газети усіх, хто має іншу точку зору.
Віталій Сорочан,
Дмитро Червінко,
м. Березівка


Врізка: За повідомленням «УНІАН», у Вінниці розпочався демонтаж асфальтних «лежачих поліцейських», які будуть замінені на гумові, виготовлені за європейськими стандартами.
До початку навчального року біля 50 таких дорожніх конструкцій з`являться, у першу чергу, біля установ освіти, а між ними встановлять пластикову «зебру». 
Загалом на придбання та установку півкілометрового полотна «лежачих поліцейських» з міського бюджету виділено 485 тис. грн. 
«Нові гумові «лежачі поліцейські» мають світловідбивачі, тому водії бачитимуть їх здалеку», — наголошується у повідомленні.


Категория: Просто статьи | Добавил: visor (30.09.2008)
Просмотров: 897 | Комментарии: 2 | Рейтинг: 0.0/0 |

Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Форма входа

Приветствую Вас Гость!

Поиск

Друзья сайта

Copyright MyCorp © 2022