Четверг, 07.07.2022, 10:04
Сорочан Виталий - человек и фотограф

Меню сайта

Категории каталога

Стихи [16]

Наш опрос

Нравятся Вам ч/б фото?
Всего ответов: 169
Главная » Статьи » Моя поэзия » Стихи

Повернення у дитинство
Школа – як вокзал, з якого щороку відправляються потяги в одному напрямку – у доросле життя. За роки нашого перебування за партами у залі очікування провідники-вчителі намагаються навчити нас не лише писати та читати. Якщо у дорослому житті, залежно від обраної професії ми вже не пам’ятаємо досконало закони генетики чи хімії, то закони честі, порядності, дружби застосовуються завжди. Розвозять нас швидкісні поїзди по всьому світу, далеко від рідної alma mater. Та залишаючи своє гніздо, випускники обіцяють: „Пройдут года, в начале февраля Мы будем вместе в школе собираться. Пока нас в школе ждут учителя, Мы будем к ним за детством возвращаться…” І цей рік теж не став винятком. Традиційно, у першу суботу лютого, у стінах школи зібрались солідні, сивіючі, лисіючі люди, котрі, переступивши поріг, стають тими ж самими бешкетниками-школярами, котрими були десять, двадцять і більше років тому. А зустрівши своїх улюблених вчителів, дивуємося часто, що, на відміну від змужнілих однокласників, наші педагоги зовсім не змінилися – такі ж доброзичливі, розумні очі. Тільки зморшок трохи побільшало. Але то – не від віку, а від посмішок! Та на жаль, життєвий біг не зупинити. І рідшають вчительські лави. І все частіше в школі зустрічаємо нові, незнайомі обличчя. Бо, як каже директор міської другої школи В. Ф. Шимко: „Школа – це нескінчений струмок”. Роки ідуть, а струмок залишається повноводним. Зібрались за столиками, поділившись за випускним стажем, випускники. І чується звідусіль: „А ти пам’ятаєш?”, „А ти знаєш?”, „А коли це було?”, і сміх, і вигуки, і поцілунки... І часто – хто вголос, хто подумки, пригадували і байку про двох жабенят, що потрапили у сметану, і про те, як нас вчили відстоювати себе та свою точку зору. Після збору в школі свято продовжувалось вже за святковим столом. А вранці знову ми із школяриків стали дорослими людьми, роз’їхались по своїх домівках. Роз’їхались, щоб наступного року знову зібратися під гостинним шкільним дахом, щоб знову поринути у спогади, у дитинство. На вечер встречи Февраль. Суббота. Вечер встречи. Спортзал, знакомый нам до слез. Улыбки. Радость. Водка. Свечи. Вино. Икра. Букеты роз. Воспоминанья. Разговоры. Обмен визитками. Успех. И примиренье старой ссоры, И детский, как когда-то, смех. Все меньше в зале лиц знакомых. Ушли от нас учителя Н. Лапенюк, В. Магазинник. Да будет пухом им земля. Их место в школе заменили Другими, новыми людьми, Но мы, клянусь я, не забыли С кем годы лучшие прошли. Припомним в молоке лягушек Когда нам станет тяжело. Глядишь – и выскочим на сушу, И станет на душе светло. Нас в школе мыслить научили, Доказывать. Пусть и не прав. Нас к жизни взрослой приучили, Которая не из цветов и трав. 02.02.2007 г. Віталій СОРОЧАН, випускник 1993 року Березівської СШ №2.
Категория: Стихи | Добавил: visor (11.07.2007) | Автор: Сорочан Виталий
Просмотров: 937 | Рейтинг: 5.0/2 |

Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Форма входа

Приветствую Вас Гость!

Поиск

Друзья сайта

Copyright MyCorp © 2022